Є ігри, які змінюють вечори. А є такі, що трохи змінюють тебе. “Між Нами: про любов 2.0” належить до других. Не скажу, що це якась революція у світі настільних ігор, ні. Але це точно щось тепліше, ніж звична колода карт, і щось чесніше, ніж типовий серіал на фоні. Якщо ви колись гуглили "купити настільні ігри київ" і не знали, що обрати — ось це один із тих варіантів, що не викинеш у кут через тиждень.
Ми з дружиною грали її ввечері, коли діти вже заснули, і будинок нарешті перестав гудіти вічним рухом. Прямо на підлозі, з чаєм і без будь-якого антуражу. І знаєш, що? Це було краще за всі походи в кіно за останні пів року.
Це колода з 150 питань, які наче не просто питають, а копають. У стосунки, в спогади, у внутрішні переконання. Але не грубо. Радше ніжно. З тим самим тоном, яким питаєш: “Ти не замерз(ла)?”
Це не гра, в якій хтось виграє. Тут взагалі немає переможця. Бо коли витягуєш картку зі словами “Що в мені тебе колись дратувало, але тепер здається милим?”, ти не змагаєшся. Ти наче даєш дозвіл бути чесним. Без оцього звичного “та нічого, все нормально”, яке вже стало шкірою для багатьох пар.
Карток — 150. Ми не пройшли навіть третину. І добре, бо поспішати тут — як пити каву залпом: ефект буде, але смаку не відчуєш.
Щоб вечір вдався, не потрібно нічого надприродного. От буквально:
Це не терапія. Але схоже. Бо іноді після кількох відповідей ловиш себе на думці: а чому я про це мовчав? А чому не питав? І головне — чому так полегшало, коли нарешті сказав?
І це не завжди глибоке і драматичне. Іноді це сміх. Іноді — тепло. А іноді просто “ого, я навіть не думав, що ти це пам’ятаєш”.
Напевно, тим, хто вже трохи притерся один до одного. У кого стосунки не на стадії метеликів, а на стадії спільних графіків і побутових ритуалів. А ще — тим, хто не боїться вийти з “все добре”, щоб побути в “а як насправді?”.
Це не та гра, яку винесеш на посиденьки з друзями. Але для двох — дуже навіть.
Бо це не про підсумки. Просто гра, яка трохи повертає до себе. До себе справжнього, і до тієї людини поруч. Ми не домовлялися грати знову, але я вже поклав коробку на полицю поряд — не сховав, а саме поклав на видноті.
Раптом знову захочеться тиші. І чесності.
