У 90-х ми теж збирали фото, вклеювали в альбоми, підписували від руки й додавали вирізки з журналів — просто тоді це не називали скрапбукінгом. Час від часу я натрапляю на штуки, про які раніше навіть не думав. Наприклад - скрапбукінг. Слово дивне, трохи нагадує якусь технічну штуку, а насправді - це про спогади, емоції й папір. Багато паперу.
Те, що ми колись робили у шкільних зошитах чи сімейних альбомах — тепер стало окремим напрямом хендмейду з власною індустрією. Якщо пояснити простими словами, скрапбукінг - це створення візуального щоденника. Береш альбом, додаєш фото, квитки з подорожі, підписуєш щось від себе і прикрашаєш. Скрапбукинг - це така паперова версія соцмереж, але без лайків і хейту. Тільки ти і твої моменти.
Вперше я зіткнувся зі скрапбукінгом кілька років тому, коли знайома показала мені свій альбом — там були старі фото з дитинства, записки, навіть лист до себе з 2012 року. Тоді я ще подумав: це ніби зібрати себе назад у купу, тільки на папері.
У кожного цей процес виглядає по-своєму. У когось це кольорові сторінки з блискітками. У когось - стримані пастельні тони і надпис «День народження бабусі 1997». Але в обох випадках це про теплі речі, які не хочеться загубити серед 20 тисяч фото в телефоні.
Я з подивом дізнався, що в США цим займаються мільйони. Є асоціації, фестивалі, бренди. У пікові роки ринок скрапбукінгу там перевищував 2.5 мільярди доларів. Це серйозніше, ніж здається. Навіть якщо звучить як «вирізаю сердечка і клею у зошит».
В Україні про скрапбукінг говорять менше, але це змінюється. Вже є магазини з товарами, тематичні блоги, спільноти.
Особливо багато таких людей серед мам, дизайнерів і просто тих, хто втомився від цифри.
Але є один нюанс, про який не кажуть у магазинах з товарами для скрапу. Про нього я теж напишу нижче.
Щоб спробувати, не треба купувати півмагазину. Ось базові речі, з яких реально почати:
Усе інше - вже за настроєм. Є люди, які купують спеціальні машинки для тиснення чи перфорації, але це не обов’язково. Хоча зізнаюсь - виглядає воно круто.
Якось я пробував зробити щось схоже — просто вклеїв у зошит кілька фото, підписав від руки і додав маленьку карту з подорожі. Не шедевр, але це було дивно приємно. Особливо відчуття, що зробив щось руками, не мишкою.
Чим більше читаю, тим більше розумію: скрапбукінг - це не просто рукоділля. Це спосіб трохи зупинити час. Скрапбукінг - це коли сідаєш, переглядаєш спогади, обираєш фото, думаєш як це все оформити. Це процес, який включає інші частини мозку, не ті, що скролять стрічку.
Я читав, що в людей, які займаються скрапбукінгом, покращується настрій. Вони краще запамʼятовують моменти, більше цінують дрібниці.
Один хлопець з Канади, наприклад, оформлює кожен концерт своєї доньки в альбом як музейну виставку. Кожна сторінка - маленький монтаж зі спогадів.
Найбільше мені сподобалось, що тут не треба бути дизайнером. Хочеш клеїти квіточки - клей. Хочеш зробити сторінку в стилі панк - будь ласка. Скрапбукінг що це таке? Це історія про тебе. І ніхто не має права сказати, що вона «не така».
Я бачив сторінки з підписами типу: «Поїздка у Львів, яка пішла не так, але вийшла краще». І це було щиро. Зі зворушеними краями паперу, нерівно наклеєними фото і клаптиками серветок з кафе. Але це живе.
Я не з тих, хто колекціонує наклейки чи підбирає шрифти, але маю блокнот, де записую щось важливе, вклеюю дрібниці з подорожей — і бачу, як це змінює ставлення до спогадів. Може, це і є скрапбукінг по-своєму.
Я не став фанатом, але скрапбукінг точно зачепив. Можливо тому, що тут усе навпаки. Не швидко - а повільно. Не для інтернету - а для себе. І, можливо, це якраз те, чого так не вистачає. Можливо, це більше ніж просто хобі — і саме тому скрапбукінг зараз переживає своє відродження.
